Аби відчути ще більше адреналіну, любителі авторалі влаштовують собі перегони на позашляховиках чи квадроциклах гірським бездоріжжям. Вкрай не задоволені таким хобі наші екологи та громадські активісти — кажуть, залізні коняки нищать рідкісну природу Українських Карпат. Ще більше дошкуляють джипери селянам та пішим туристам.
Цікавий експеримент провели закарпатські екологи на Берегівщи – протягом місяця на кілометрі відрізку траси рахували, скільки гине тварин. Налічили 4 сови, З олені, кілька зайців. І це лише на кілометровому відрізку звичайної автодороги! Ближче до дикої природи ця цифра значно зростає.
Пригадують науковці й скандальний джип-заїзд восени 2007-го на Говерлу, яка належить до Карпатського біосферного заповідника. За законом, такі заїзди на найвищу українську вершину заборонені. Проте це не зупинило «відважних» джиперів. Шкода, якої вони згідно з протоколом служби охорони заповідника завдали природі, становила більш ніж 16 тисяч гривень. Понівечили сотні рідкісних видів флори та фауни. А за останні три роки, кажуть дослідники, ніхто жодного разу не бачив сім’ї ведмедів, яка колись проживала в урочищі під Говерлою.
Самі ж любителі гірських автоперегонів на заклики екологів та невдоволення мандрівників не зважають. Попри все, запевняють: їхнє хобі не суперечить ні законам, ні екологічним нормам. Кажуть, зачаровані дивовижними краєвидами Карпат, природу щиро люблять. Мабуть, тому й влаштовують дикі ралі, нерідко на територіях заповідників. Забруднюють струмки, руйнують ґрунт, гірські стежки, а шум двигунів перериває сезон розмноження у тварин. Під горе-колесами джиперів гинуть сотні рідкісних видів, занесених до Червоної книги України.
На Закарпатті джипінг почав розвиватися на початку 90-их років. Вперше «освоїли» Явірник на Великоберезнянщині і Полонину Руну на Перечинщині. З часом сформувалися окремі спільноти, клуби; розробляються маршрути для джип-турів, проводяться фестивалі та змагання. Нині організатори таких «розваг» пропонують шанувальникам джипінгу подорожі на потужних позашля-ховиках, стрільбу з пневматичної гвинтівки, фантастичні краєвиди, драйв, подорожі з ночівлею на високогірних полонинах та незабутні враження.
Джипери переконані, що на позашляховиках та квадроциклах треба роз’їжджати саме гірськими стежками Українських Карпат. Мовляв, краєвиди тут живописні, проїхати важко – у цьому й увесь спортивний інтерес, жага перемоги. І чим важче заїхати на гору, тим краще. Тож їх не зупиняють ані заповідний статус карпатських вершин, ані українське законодавство. Розповідають байки про мужність, витривалість, адреналін. Хоча й запевняють, що таке хобі – не розкіш і не забаганка, а території для своїх «подорожей» і фестивалів погоджують із лісниками.
Протест екологів проти джипінгу науково аргументований. Завідувач кафедри екології та охорони навколишнього середовища хімічного факультету УжНУ, професор Степан ЧундакHelloDolly каже, що технологічного прогресу не зупиниш, а джипінгу, на жаль, не заборониш. «Усе має бути в рамках міри і закону.
Безумовно, якщо такі змагання й «мандрівки» проводяться стихійно і без дозволу відповідних органів, вони завдають жахливої шкоди природі. Руйнуються лісові дороги, пришвидшується ерозія грунтів, а це призводить до зсувів. А чи можна буде по цій дорозі пройти пішому туристу, чи проїде велосипедист, чи привезе дрова селянин, чи пробіжить кінь? Крім того, порушуються репродуктивні цикли тварин.
Навесні, коли прилітають птахи, у горах настає так званий період тиші. Тоді ж бо взагалі не бажано людям йти до лісу, аби не лякати молодняк. Як джипінг не порушує флори і фауни, якщо двигун там реве на сотні децибелів? Він розжене звірів в околиці на 30 кілометрів. Скажімо, до гнізда лелеки не можна наближатися на 500 метрів. А шум позашляховиків і квадроциклів чути не менш ніж на 3-5 кілометрів. Чи орел, який собі спокійно сидить у гнізді… Люди приїжджають, горлають, свистять, камінням птаха закидують. А що орел? Покидає своє гніздо та й по всьому».
Професор зауважує: хай джипінг як вид спорту розвивається, але на спеціально відведених й обладнаних для цього територіях. Адже в кожній області є полігони. В Україні їх безліч, на Закарпатті кілька – в Оріховиці, наприклад.
Та джиперам набридло «ганяти» лісостепом. Хочуть більше екстриму, тож і «мандрують» гірськими стежками. Туристи з-за кордону заїжджають на Говерлу автомобілем. Платять на в’їзді, бо хочуть покататися. І нищать увесь покрив, смітять. «Це грубе втручання в природу, – каже Степан Чундак. – Інша справа – велотуризм. Він екологічно чистий, не нищить флори й фауни Карпат. Але «підніматись» на Говерлу на мотоциклах, квадроциклах, автомобілях… Це жахливо у ставленні до нашої національної цінності, до нашої природи загалом. Не можна дозволяти джиперам роз’їжджати гірськими стежками».
Екологи зауважують: наші об’єкти природно-заповідного фонду трохи відрізняються від західних. Там заповідник передусім – це національний парк для розвитку туризму, рекреації. В Україні ж в’їзд на територію заповідників заборонений взагалі.
«Закарпатські праліси – єдині в Європі. Зрозуміло, джиперам цікава Міжгірщина чи Рахівщи-на. До того ж, усе не закінчується тільки на перегонах. Як правило, туристи і ночують, і вечеряють, і розпалюють вогнища. Однак, скажімо, у європейських країнах є спеціально відведені ділянки для таких автоперегонів, – розповідає Сергій Сухарєв, доцент кафедри екології та охорони навколишнього середовища хімічного факультету УжНУ. – Тобто виділяється полігон, він може бути заболочений, мати рів, підйоми… Якщо джиперів цікавлять більш складні перешкоди, їх можна спорудити штучно. У нас такий полігон колись існував у Мукачеві. Теоретично, якщо його дообладнати, на ньому можна було б займатись джипінгом. Такі полігони могли б стати туристично цікавими джиперам з Європи».
Заступник начальника Закарпатського обласного управління лісового господарства Ігор Коцур каже, що дозвіл на такі «розваги» видають районні лісгоспи за умови, якщо джипери обіцяють не порушувати природоохоронного законодавства і не нашкодити флорі та фауні лісів. «Заборонити людям вхід до лісу ми не можемо. Організатори таких заходів офіційно узгоджують маршрути в районних адміністраціях та лісгоспах. Востаннє до нас зверталися банківські працівники – польська делегація, три машини».
На тому, що боротися з джипінгом можна і треба, вже кілька років наполягають усі екологічні організації країни. Радять брати приклад з Івано-Франківської області -там перегони бездоріжжям заборонили у 2008 році, коли громадські активісти розгорнули потужну кампанію проти джи-пінгу на природних заповідних територіях. А цьогоріч на початку липня на площах Поліського та Рівненського заповідників мав проходити джипінг-рейд, проте активісти зуміли вплинути на організаторів, аби ті змінили маршрут.
Марія Фатікова, голова молодіжного відділення Національного екологічного центру України, наголошує: Україна підписала Бернську конвенцію про дикі види флори і фауни та середовище існування у Європі, яка чітко забороняє турбувати й розлякувати рідкісні види в сезон їхнього розмноження. «Проте досі норми міжнародної конвенції належним чином не відображені в українському законодавстві. Екологічні організації вже звернулися до керівництва обласних державних адміністрацій з проханням заборонити проведення джипінгу на об’єктах природно-заповідного фонду. Ми пропонуємо наслідувати приклад Івано-Франківшини. Саме там три роки тому джипінг офіційно заборонили. Радимо всім облдержадміністраціям ліквідувати такі автоперегони у заповідниках. Натомість нам відповіли, що є закон, який забороняє проїзд важкої техніки в заповідних зонах, а тому приймати якісь додаткові розпорядження не збираються».
Пані Марія каже, що скарг на джиперів до Національного екоцентру майже не надходить, бо більшість людей навіть не знає, куди і до кого звертатися. Влітку мешканці села поблизу Поліського заповідника нарікали, що коли тут проїжджають позашляховики, то мерщій ховають дітей та всю худобу. Шанувальники ж авторалі популяризують джипінг як туристичну родзинку країни, цікаве захоплення. Мовляв, вони тільки розвідують територію, аби розробляти маршрути хга іноземців і прорекламувати наші жшюписні гірські пейзажі. «Важливо, аби люди знали, якої страшної шкоди завдають такі автоперегони, і зверталися до нас, – каже Марія Фатікова. – Адже виявляти і боротися з джипінгом самотужки, без допомоги самих мандрівників, екологів, місцевих мешканців складно».
Надія ВИШНЕВСЬКА, “Стиарий Замок “Паланок”