Плазуни

МІДЯНКА

Забарвлення спини варіабельне – від сірого, сіро-бурого і коричнево-сірого – до жовто-бурого, червоно-бурого, мідно-червоного кольору. Рисунок на тілі дуже мінливий. Не ортуйна.
Вид поширений і звичайний по всій Україні. Мідянка – ксерофільний вид. Вона заселяє горбисті місця покриті дерево-чагарниковою рослинністю, зустрічається у світлих листяних, соснових і мішаних лісах по сухих галявинах та узліссях, рідколіссях, негустих чагарниках, схилах ярів, балок. Зрідка трапляється на відкритих ділянках степового типу, на луках. В Карпатах піднімається до 1400 м над рівнем моря.
Пік добової активності припадає на день. Активність зростає залежно від температури повітря і сонячної радіації. Під час переслідування часто приймає загрозливі пози, шипить. Нори гризунів і ящірок, порожнечі під камінням і поваленими деревами, тріщини в скелях мідянка використовує як сховища. Після зимівлі з’являється у березні-квітні. Шлюбний період – у травні. Мідянка – яйцеживородна тварина. В кінці серпня – у вересні самка народжує 2-19 малюків.
Живиться мідянка ящірками (прудка, живородна, веретільниця), вужами, мідянками, полівками, лісовими мишами, землерийками, пташенятами горобиних птахів, крупними комахами. Молоді мідянки після народження живляться молоддю ящірок. Вид занесений до Червоної книги України (категорія ІІ, вразливий).

ЕСКУЛАПІВ ПОЛОЗ

Не отруйний ескулапів полоз може досягати до двох метрів. Він є найбільшою змією Карпат. Його латинська назва “longissia” означає – найдовший. Однією із особливостей ескулапового полоза є те, що він завдяки особливим утворенням на черевних лусках може вилазити на дерева і кущі. Тому поряд з основною здобиччю – гризунами, ящірками, зміями і земноводними – він може живитися птахами. Своїм довгим тілом полоз обвиває тіло і душить її.
Ескулапів полоз є теплолюбним видом. Полоз ескулапів належить до зникаючих видів, тому він занесений до Червоної книги України (ІІІ категорія, рідкісний). Чисельність полоза на сьогодні є доволі низькою. Однією із причин зменшення його чисельності є пряме переслідування з боку людини. Багато людей думають, що змія є тим небезпечнішою, чим більші розміри вона має. У випадку із ескулаповим полозом це зовсім не так. Не людям треба його остерігатися, а йому людей!
Забарвлення тіла дорослих особин від жовто-сірого і жовто-кремового до темно-оливкового, темно-коричневого і майже чорного. Молодь забарвлена у світло-коричневий, червонувато-коричневий, світло-бурий колір з багато чисельними темними поперечними смужками.
В Карпатах зустрічається в лісистих передгір’ях у букових, рідше – хвойних лісах, в садах, на вологих луках. Зустрічається у кам’яних передгір’ях, де зростає розріджений ліс, де є вихід скельних порід порослих чагарниковою рослинністю, у річкових долинах, рідше у руїнах старих будівель, у будівлях, на кам’яних терасах виноградників. Вертикальне поширення – 280-860 м над рівнем моря.
Полоз лісовий – тварина з денною активністю. Добре повзає по деревах, утримуючись за найдрібніші нерівності кори. Свої сховища тварини влаштовують у дуплах дерев, в норах ссавців, порожнинах під камінням, пнями, купах хмизу, тріщинах скель. Спарюванню самця з самкою передують шлюбні ігри. Паруються полози у травні. Самка відкладає 4-10 яєць в червні. Молоді полози на світ з’являються у серпні. Вважається, що статевозрілими полози стають на третьому році життя.
Живиться полоз лісовий мишовидними гризунами, ящірками, птахами, яйцями птахів.

ГАДЮКА ЗВИЧАЙНАHelloDolly

ГАДЮКА ЗВИЧАЙНА
(Vipera berus Linne, 1758)
Інші назви – змія-поганка, ядистий гад, пожарник.
Забарвлення гадюки є дуже мінливим. Зустрічаються особини забарвлені в сірий, бурий, червоно-бурий кольори з темною зигзагоподібною смугою вздовж хребта. Трапляються змії забарвлені в чорний колір.
Населяє гадюка звичайна лісову і лісостепову зони. Перевагу надає мішаним лісам, де заселяє галявини. Оселяється на болотах, берегах річок, озер, струмків. Гадюка звичайна трапляється в усіх областях на заході України. У Закарпатській та Івано-Франківській областях гадюка зустрічається в поясі криволісся і на полонинах на висоті 1300-1880 м над рівнем моря.
Територію гадюка заселяє досить нерівномірно, іноді щільність досить висока – до 3-4 особин на 1 га. Площа індивідуальної ділянки гадюки – 1,5-4 га. Як правило, гадюки ведуть осілий спосіб життя і міграції здійснюють на весні та восени на відстань 2-5 кілометри. Зиму змії проводять в норах кротів, гризунів, під стіжками сіна, у тріщинах скель, в ходах згнивши коренів дерев. Зимують поодиноко, невеликими групами, іноді групами до 200-300 особин. В березні-квітні покидають місця зимівлі. Самці пробуджуються першими. На зимівлю мігрують в другій половині вересня – у жовтні. Сховищами в літній період для гадюки слугують нори, гнилі пні, кущі, тріщини в ґрунті, порожнечі між камінням. Протягом дня багаторазово виповзають погрітися на сонці. Живуть гадюки 11-15 років. Паруються змії навесні після 2-3 тижнів після того, як покидають місця зимівлі. Тривалість вагітності – три місяці. У другій половині липня – у вересні самка народжує 8-12 малят. Статевозрілими самки стають у віці 5 років, коли вони 54-55 см завдовжки, самці – у віці 4 років, коли довжина їх тіла сягає 45 см.
Жаби, мишовидні гризуни, пташенята, землерийки – основні кормові об’єкти гадюки. Молодь живиться комахами, молюсками, червами. Полюють в сутінках, особливо активні в першу половину ночі. Ситі гадюки можуть 2-3 доби перебувати у сховищах і не полювати.

ВЕРЕТІЛЬНИЦЯ ЛАМКА

Безнога ящірка. Молодь забарвлена у сріблясто-білі тони з двома зближеними (іноді злитими в одну) смугами, що починаються на потилиці. Боки і черевце чорні, чорно-бурі. По мірі росту тварини, спина темніє і стає кориченво-бурою чи темно-сірою з бронзовим відблиском. Боки та черевце стають світлішими. Дорослі самці часто одноколірні з двома рядами крупних голубих чи чорно-бурих плям на спині. Типові стації-узлісся, галявини, чагарникова поросль у широколистяних і мішаних лісах, не надто сухі ділянки хвойних лісів. Вид властивий для лісових біоценозів. Трапляються веретільниці на лісових галявинах, охоче поселяються в садах, на полях та луках неподалік від лісу.
На зимівлю ідуть не раніше другої половини вересня. Зимують під коренями дерев, у норах на глибині до 80 см, де збираються групами по декілька десятків особин. Іноді зимують разом із гадюками та іншими зміями. Навесні з’являються в середині березня – на початку квітня, а в більш північних широтах – у першій половині травня. Після зимівлі з’являються залежно від погодних умов. Паруються у травні-червні. “Вагітність” триває близько 90 днів. Вагітні самки зустрічаються до кінця серпня. У липні-серпні з’являється молодь. Кожна самка народжує 5-26 малят (найчастіше 8-12). Як правило самка народжує малят вночі протягом 3-5 діб. Новонароджені завдовжки сягають 7,5-11,5 см. Статевозрілими веретільниці стають на 3-5 роках життя.
Веретільниці активні в присмеркові години, а у похмуру погоду – цілий день. Живляться вони гусінню, дощовими червами, двокрилими, голими слизнями, багатоніжками, мокрицями, павуками, різноманітними комахами і їх личинками. Часто веретільницю помилково вважають отруйною змією, через що й знищують.

ВУЖ ЗВИЧАЙНИЙ

ВУЖ ЗВИЧАЙНИЙ
(Natrix natrix Linne, 1758)
Інші назви: вужак, біловухий гад, береговий гад, козаня.
Спина у вужа звичайного сірого, оливково-сірого, оливкового, оливково-бурого, майже чорного кольору часто з плямами чи поперечними смужками. По бокам голови розміщується дві плями білуватих, жовтих або яскраво-оранжевих. Описаний для вужа звичайного меланізм та альбінізм.
Заселяє вуж звичайний береги річок, озер, ставків, заплавні луки, болота. Полюбляє заселяти заплави річкових долин, вологі ліси, чагарникові зарості. Може оселятися у житлових будівлях. Вертикальне поширення в Карпатах досягає 1600 м над рівнем моря. Пробудження після зимівлі у вужів відбувається у другій декаді березня – на початку квітня.
Весняний період проводить далеко від водойм. До водойм переселяється в на період літніх місяців. В якості сховищ використовує порожнечі під камінням та корінням, купи хмизу, нори. Іноді оселяється в підвалах, в сараях, на городах, в стіжках сіна, в купах сміття. Вуж звичайний добре пірнає і плаває. В період парування в квітні-травні вужі збираються в кількості 1-2 самки і 5-10 самців. Сака відкладає 6-35 яєць в липні-серпні у купи прілого листя чи перегною, в гнилі пні, нори гризунів, у місця з достатньо високою вологістю. Відомі знахідки понад 1000 яєць, відкладених різними самками, в одному місці. Інкубаційний період триває близько 60 діб. Молодь з’являється на світ в кінці липня – на початку вересня. Відчуваючи небезпеку чи при переслідуванні, вуж відригує проковтнуту здобич і намагається втекти. Захисною реакцією вужа є також виділення екскрементів з сильним і неприємним запахом. Максимальна активність тварин припадає на першу половину дня, на час їх полювання.
В раціоні вужа звичайного домінують земноводні (жаби, кумки). Риба, ящірки, дрібні ссавці, птахи, черви та комахи також слугують їжею для вужа. Здобич завжди проковтує живцем.

ВУЖ ВОДЯНИЙ

Тіло забарвлене в оливковий, оливково-сірий, оливково-зеленувато-оранжевий, оливково-бурий, зрідка червонувато-оранжевий колір. Зазвичай на спині розміщуються темні плями в шаховому порядку чи вузькі поперечні смужки. Часто дорослі особини одноколірні, без рисунку. Описані меланісти.
Життя вужа водяного тісно пов’язане із водоймами. Оселяється на обривистих берегах, кам’янистих схилах на берегах струмків та річок, на болотах, у заростях очерету, старицях. На заході України надає перевагу долинам гірських рік і гірських потоків, які в них впадають. В горах зустрічається на висоті не вище 500 м над рівнем моря.
В якості сховищ обирає тріщини в скелях, порожнечі під камінням, нори водяних щурів. На весні після пробудження деякий час тримається по берегах водойм. Влітку більшу частину часу проводить у воді. На зимівлю іде в кінці вересня – у листопаді. Зиму проводять вужі поодиноко, або групами, іноді навіть з вужем звичайним (до 200 особин). Парування відбувається в квітні. В червні-липні самка відкладає 4-18 яєць. Молодь з’являється на світ в середині серпня – у вересні.
60-66% раціону – риба (в умовах західної України – це гольян, щипівка, пічкур, марена, головень). Крім риби вуж водяний живиться пуголовками, жабами, ропухами, полівками, мишами, малюками ондатри. Відомий випадок поїдання водяним вужем саламандри.

Оцініть нас!
[Загалом: 0 Середня: 0]