Яремче розташовано на висоті 525-560 метрів над рівнем моря посеред Карпати. Аби потрапити сюди з Івано-Франкіська, треба подолати 70 км. Понад 200 років тому, тут нібито оселився Ярема Годованецьі від його імені пішла назва міста. Словники переконують, , що правильно вважається назва «Яремча». Проте місцеві мешканці називають своє місто на гуцульський штиб – «Яремче». У такому ж варіанті назва подається на багатьох вказівниках, тому на відстані кількох кроків можна побачити «Яремче» і «Яремча».
Саме містечко невелике, населення всього 10 тисяч. Майже як і всі карпатські селища, Яремча має одну центральну вулицю і безліч дрібних, які простягаються вглиб у бік гір. Також, тут є безліч баз для відпочинку, пансіонатів, санаторіїв, ресторанів, колиб. Адже тут споконвіку був курорт. В Яремче самобутній гуцульський колорит гармонійно поєднується з розвинутою інфраструктурою туристичного центру. На території міста пропонується безліч варіантів житла на будь-який гаманець – від елітних котеджів до так званих «студентських варіантів». Оздоровленню і лікуванню людей сприяє природа – в околицях немає жодного підприємства, лише ліси і гори.HelloDolly
Влітку тут різноманітні можливості для відпочинку. Це – піший туризм, гірські сходження, прогулянки верхи та екскурсії. З Яремче існує безліч маршрутів різної складності для сходження. З гір відкривається чудова панорама міст: Делятин, Микуличин і долини річки Прут. До того ж, влітку тут можна помандрувати відомим туристичним маршрутом – Стежкою Олекси Довбуша, до скель з печерами та гротами. З цим місцевим Робіном Гудом пов’язано багато легенд та переказів. За однією з легенд, якщо знайдеться такий легінь, який підніме камінь біля залізничного тунелю, то побачить на ньому зображення самого Довбуша. Піднімаючись угору його стежками, можна затамувати подих. По-перше від чистого гірського повітря, по-друге, від краси, яка відкривається перед очима. Взагалі, існує повір’я, що десь тут закопані незліченні скарби, які він колись «позичив» у панів, але забув віддати. Але ніхто ще не зміг їх знайти. Йдучи Стежкою Довбуша час від часу ловиш себе на думці, що можеш провалитися ногою і натрапити на його схованку.
Яремче можна назвати музеєм під відкритим небом. Серед культових споруд особливу увагу заслуговують дерев’яні церкви – шедеври гуцульської сакральної архітектури. Унікальною є церква Святого Пророка Іллі, побудована у 1938 році і занесена до всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. У церкві встановлено нетиповий іконостас овальної форми. Ікони, що розміщені на іконостасі, виконані методом випалювання та оздоблені різьбою. Та все ж жодна людина, що побувала у цьому дивовижному гірському місці, не обминає увагою найвідомішу атракцію Яремче – водоспад Пробій, який в народі називають Яремчанським водоспадом. Пробій шумить серед каньйонів Прута, серед каскаду бурхливих порогів та водограїв гірської річки. Висота водоспаду сягає 8 метрів. Над киплячою вирвою – міст 20 метрової висоти. Однак стрибати – смертельно небезпечно, особливість завихрення потоку іноді ускладнює пошук авантюристів. За історичними даними, висота водоспаду, трохи більше як століття тому, була утричі вищою! Коли русло ріки готували сплаву лісу, кілька разів у цьому місці гриміла вибухівка. Русло поглибили а ось водоспад зменшився.
Гуцули впевнені, що місця біля гірського водоспаду мають потужну енергетику. Біля Пробію її відчуває кожен. Тут модна набиратися життєвої сили, а згодом відчути як усі проблеми та неспокій немов водою змиває.
Поруч з водоспадом є найбільший ринок Яремче. Це – Мекка народного прикладного мистецтва. З умілих рук майстрів виходять писанки, різьблені, інкрустовані й випалені дерев’яні скриньки, тарелі, ложки, діжки, різноманітний посуд, кераміка, куманці й вишиті сорочки, рушники, килими, верети, вироби з бісеру, металу та шкіри.
Якщо Ви вже потрапили у Яремче, подивіться і інші його принади. Неподалік водоспаду, на правому березі Прута, у скелястому урвищі є так звані Готичні складки. Це гірські породи, їхній вік сягає 60-75 мільйонів років. Вони зім’яті у складки готичної форми. Колись у процесі формування Карпатської складчастої системи породи під боковим тиском пересувалися на північний схід – і так і застигли на віки.